«Die Zeit», Німеччина
Лише відведення військ врятує Росію
Реакція ЗМІ Німеччини, Європи та світу на безпрецедентне нахабство Путіна і введення ним регулярних військ ЗС Росії на територію Донецької області, як і визнання Москвою незалежними державами квазіутворень ЛНР та ДНР, свідчить, що аналітичні центри і політологи Європи були готові до такого варіанту розвитку подій. Один з експертів, політичний кореспондент та редактор видання Німеччини «Die Zeit» Тео Зоммер (THEO SOMMER), який у своїх публікаціях раніше помірковано ставився до дій Росії та її лідера, наразі визнає, що Владімір Путін повинен помітити, що він своєю політикою в Україні домігся прямо протилежного результату до того, якого намагався досягти. Він повинен відступити від прірви.
Адже, хто би міг уявити собі небезпеку виникнення війни в Європі, таку саму як 60 років тому під час кубинської ракетної кризи? Виникають запитання, чи події навколо України сьогодні є просто пустими балачками Росії, чи дійсно існуюча напруженість свідчить про реальні загрози війни. Чи існує ще шлях до деескалації, зниження напруженості?
Поки що триває війна слів, але ситуація стає помітно гіршою. Поки що позиція США полягала в тому, що перекидання російських військ дає Володимиру Путіну військовий потенціал для вторгнення в Україну, але він ще не прийняв такого рішення. Однак у п’ятницю 18 лютого ц.р. президент США Джо Байден заявив, що правитель Кремля прийняв своє рішення і що напад буде «в найближчі тижні, найближчі дні». Віце-президент США Камала Харріс (Kamala Harris) підтвердила це на Мюнхенській конференції з безпеки: «Це вже остаточно» (That’s final).
Ми не знаємо, чи складається інформаційна мозаїка спецслужб США з достовірних джерел, чи з простих інтерпретацій, припущень та інсинуацій. Байден нічого не повідомив про свої джерела. Можливо, у нього сидить шпигун у приймальній Путіна? І чи справді Байден думає, що оприлюднення матеріалів спецслужб обмежить можливості Путіна до агресивних дій і перешкодить вторгненню, якщо його не стримують рішучі санкції, якими йому із великою одностайністю та достовірною рішучістю загрожує Захід у разі військового вторгнення Росії в Україну? З цього приводу виникають сумніви, зазначає аналітик.
З іншого боку, також важко зрозуміти військову стратегію і дипломатичну тактику Путіна. У будь-якому випадку, не розумно водночас запевняти, що він не має наміру вторгнення, а по суті продовжувати значне розгортання військ і ставити серйозні переговори в залежність від виконання вимог, які є передчасною тотальною капітуляцією Заходу. Регулярні обіцянки миру, гра військовими м’язами і дипломатична впертість – такі дії є неспівставними між собою. Той факт, що росіяни вперше за три десятиліття не відправили урядову делегацію на Мюнхенську конференцію з безпеки, також не є ознакою розумної, збалансованої політики.
Ніхто не знає, що насправді планує Путін. Чи хоче він здійснити артилерійський обстріл лінії зіткнення на Донбасі, щоб спровокувати Україну на вогонь у відповідь, яку потім може використати як привід для військового втручання? Або він хоче здійсненням своєї непрозорої політики тримати Україну у готовності до військової відсічі протягом наступних місяців і таким чином задушити її економічно? Чи існують протиріччя в російському військовому керівництві, коли одні хочуть відвести війська, інші продовжити наступ. Московський кореспондент Frankfurter Allgemeine Zeitung нещодавно процитував двох високопоставлених колишніх військових і розвідників, у тому числі голову Всеросійського офіцерського зібрання, які застерігали Путіна від нападу на Україну. Хто нагнітає небезпеку виникнення війни внаслідок «зосередження військ і риторичних погроз», той робить українців і росіян «смертельними ворогами», закликає війну з НАТО і оголює східні фланги Росії, які є прикордонними районами з Китаєм.
Поступово Путін, ймовірно, також повинен усвідомити, що його політика досягає прямо протилежного результату тому, до чого він насправді прагне. Як стверджував президент США Дональд Трамп, Трансатлантичне партнерство наразі є лише слабкою тінню себе попереднього, сьогодні насправді є міцнішим, ніж будь-коли. Організація НАТО, яку кілька років тому Еммануель Макрон оголосив «смертю мозку», наразі є більш активізованою, згуртованою і здатною до ведення оборонних дій, ніж будь-коли після закінчення холодної війни. Замість того, щоб роззброюватися в Європі, Сполучені Штати Америки збільшують присутність своїх військ у Польщі та Румунії, тоді як європейські країни-члени НАТО, включаючи Бундесвер Німеччини, збільшують свої бойові підрозділи в Польщі та на південному сході зони Альянсу, розширюючи водночас межі повітряного спостереження (air policing), а також суттєво збільшуючи військово-морську присутність у Середземному морі в Чорному морі.
Якби Путін зараз відреагував «військово-технічними заходами», такими як відмова від розміщення нових ракет середньої та меншої дальності, спрямованими проти країн НАТО, Альянс, безперечно, міг би розглянути можливість скорочення присутності своїх військ на сході. Тоді це було б поверненням Заходу до ситуації з політикою безпеки станом на 1997 рік.
У будь-якому випадку Путін більше не може сумніватися, що Захід відповість безпрецедентними санкціями на вторгнення в Україну. Неминучим наслідком у цьому випадку був би економічний колапс Росії. Цього можна запобігти, лише утримуючись від подальших утисків України та шляхом готовності до об’єктивних переговорів. Путін повинен відійти від прірви.
Дотепер був проблиск надії, що дипломатія зможе запобігти війні та створити нову основу для безпеки і миру. Після визнання Путіним Донецька та Луганська ця іскра майже згасла. Криза буде продовжувати посилюватися.
Песимістичний висновок німецького аналітика свідчить про розуміння у фахових колах Європи наслідків дій президента Росії з визнання окупованих адміністрацій на сході України незалежними державами та наслідків, що вони матимуть. Санкції міжнародної спільноти на чергове грубе порушення Росією норм міжнародного права та територіальної цілісності України поки що не оголошені. Адміністрація США оголосила санкції безпосередньо до адміністрацій у Донецьку і Луганську, що сприйнято в Україні недостатніми заходами. Проте, санкції від ЄС та окремих країн світу ще надійдуть.
Ключовим питанням наразі стало, в яких саме межах Росія визнала ЛНР і ДНР, оскільки від цього напряму залежить вірогідність великої війни. Якщо Москва, завівши до Донецьку танки, обмежиться «обороною» самопроголошених і тепер вже підтриманих нею республік у межах існуючої лінії розмежування, це означатиме, що Москва заморожує конфлікт за придністровським сценарієм і протистояння переходить у формат тривалого співіснування, коли немає ні миру, ні війни, а Україна тимчасово втратила значну частину своєї території на сході країни. Якщо ж псевдореспубліки, у розумінні Москви, матимуть претензії на власні кордони в межах адміністративних одиниць України, це означатиме неминучу війну з регулярними військами Росії.
Розвиток подій відбувається стрімко.
https://www.zeit.de/politik/ausland/2022-02/wladimir-putin-russland-ukraine-diplomatie-nato